Добра справа

ПОДОРОЖ МАЛЕНЬКОГО ЧЕРЕПАШЕНЯТИ,

АБО ТРЕТЬОКЛАСНИКИ СПІШАТЬ НА ДОПОМОГУ

(опис діяльності, фоторепортаж)

Тематичний напрям діяльності: екологічний

Учні 3 класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Червоне       Гайворонського району Кіровоградської області

Кількість учасників: 10

Керівник: Семенюк Ірина Володимирівна, вчитель початкових класів

Одного весняного дня ми вийшли з учителькою на прогулянку до шкільного саду. Піднявши голови догори,  підставляли свої личка лагідним сонячним променям. Подихав легенький вітерець. То тут, то там поміж зеленої травички виглядали яскраво-жовті, немов маленькі курчатка, кульбабки.  Дівчатка стали збирати весняний букет, а хлопчики (їх у нас всього двоє) бігали поміж дерев. 

Аж ось Саша загукав:

-         Сюди, швидше сюди! Дивіться кого я знайшов. 

Ми з учителькою поспішили до хлопців і здивовано ахнули: біля великої грудки землі, піднявши голову, широко розставивши лапки і витягнувши хвоста, розпласталось маленьке черепашеня. Звідки воно тут взялося, до ставка ж далеченько?  Може його ніс у дзьобі якийсь птах і впустив? Черепашеня дивилося на нас переляканими очицями.

Ірина Володимирівна обережно взяла нашу знахідку і поклала собі на долоню. 

Всім дуже хотілося погладити малюка, бо ще ніхто з нас, навіть вчителька, не бачили такого дива. Кожен обережно торкався панциря, а черепашеня все більше ховалося в свою домівку. Соня помітила, що шкіра в малюка дуже пересохла.

Порадившись, вирішили віднести черепашеня-мандрівника до води. Так і зробили. На березі ставка, легенько нахиливши банку, почекали, поки черепашеня виповзе з неї. Вчителька сказала, що маленьке обов’язково піде до води. Затамувавши подих, ми чекали…

Черепашеня спочатку повільно, а потім швидше рушило в путь. Весь клас радісно заплескав у долоні, коли наш знайда лапками торкнувся води.

Але на ставку були хвилі і вони виштовхнули  черепашеня назад на берег. Єва взяла в руки очеретинку та підштовхнула малюка до води.

Цього разу хвиля підхопила його і, швидко перебираючи лапками, черепашеня все далі відпливало від берега. Ми дивилися йому вслід, махали руками, посміхалися один одному. 

"Пливи, черепашенятку, до своєї родини", "Вони тебе, мабудь, вже зачекалися", "Бажаємо тобі якнайшвидше відшукати свою домівку", - звучали побажання вслід маленькому мандрівнику.

Схвильовані, задоволені від того, що ми врятували черепашеня, повернулися до класу і разом з учителькою написали розповідь про свою пригоду.